Вчинок милосердя для тіла ближнього: напоїти спраглих

Відомо, що нестача води переживається важче, ніж нестача їжі. Тому “напоїти спраглих” є одним з найважливіших вчинків щодо фізичних потреб іншої людини.
У Старому Завіті часто згадується вода як дар від Бога, особливо у псалмах. І це невипадково. На Близькому Сході існують дві пори року: дощова, яка триває з листопада по квітень, та суха, коли протягом півроку взагалі не йде дощ. У Ізраїлі, який знаходиться на межі пустелі і родючої землі, питна вода була справжнім скарбом, який збирали під час дощового сезону, щоб користуватися нею у період посухи, справжнім “благословенням”, джерелом життя на землі та врожайності полів і садів.
Відсутність води означала загибель людей і худоби. І також є один фрагмент в старозавітній Книзі Буття, який робить вчинок “дати пити спраглому” критерієм моральної оцінки людини, того, чи він добрий і справедливий. (Буття 24, 10-20)
У Новому Завіті зустрічаємо повні надії слова Ісуса Христа: “І хто напоїть одного з малих цих бодай кухлем холодної води, як учня, істинно кажу вам, не втратить своєї нагороди” (Мт 10, 42).
Бачимо, що з любові до ближнього пов’язувало обіцянку Божого Царства. Під час Останнього Суду Спаситель скаже тим, які стоять по правиці Його, спасенним: “Прийдіть, блаженні Отця Мого, візьміть у спадщину Царство, підготовлене вам від створення світу. Адже Я (…) прагнув і ви напоїли Мене” (Мт 25, 34-35). А ті, що виявляться по ліву руку від Нього, почують такі слова: “Ідіть від Мене, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволу і ангелам його. Адже Я (…) прагнув і ви не напоїли Мене” (Мт 25, 41-42).
Нечуйність і незадоволення цієї базової потреби людини буде покарана вічними муками. Адже “чого ви не зробили одному з цих менших, то не зробили Мені” (Мт 25, 45). Христос, ототожнюючи себе з прагнучими, робить цей вчинок милосердя як би заповіддю, за виконання чи невиконання якої Його сповідник несе відповідальність перед Ним Самим.
Намагаючись зрозуміти сенс виразу “напоїти спрагнених”, ми не можемо затриматися тільки над його “горизонтальним” значенням, обмежитися лише заспокоєнням фізичної спраги ближнього. Однак є ще один, “вертикальний”, вимір цього вчинку милосердя. Людина, яка живе далеко від Бога, подібна до сухої і безводної пустелі. Вона потребує Христа і Його Добру Новину, яка дає воду “на вічне життя”.
Якщо ми своїм словом, прикладом і молитвою можемо привести людину до Бога, тоді ми даємо йому “напитися Живої Води”.
Нехай ніхто з нас не дозволить відчути спрагу тілесну і духовну ближнім, які живуть поруч з нами. Нехай кожен з нас вміє прийти на допомогу тим, хто потребує живої води і нашого полум’яного серця.
За матеріалами: kmc.in.ua

Comments are closed