ОСТРОВСЬКА ВІНЦЕНТИНА
Я народилась в с. Мудриголови у 1918 році. Мого брата вислали на Казахстан, де він записався у польську армію і десь загинув, однак я не знаю де.
Я жила з мамою, ходили ми з нею до костьолу, молилися. Коли я поховала маму, то поступила у це згромадження, мені було вже 50 років. Це згромадження започаткувала Зофія Брудізньська. Вона переписувалась тут із своїми учнями (вона ще перед війною була вчителькою в с. Сатанів) і так підпільно заклала це згромадження котре називається: “Сестри Францисканки служебниці Хреста”.
Вічні обіти я зложила у 1973 році, – таємно, щоб ніхто не знав. Також приїжджала ця Зофія і провадила для нас ре колекції, а раз то приїжджала с. Мір’ям, щоб провадити реколекції.
– Які у вас були молитви і духовні вправи?
– Рано ми читаємо офіціум, потім півгодини медитації. Вечором комплєта, і нішпори. Також один день на місяць в нас день зосередження, і раз на три місяці цілий один день ми молимося за тих, котрі залишили ряди священицькі і монашеські.
В нас були Пресвяті Дари, і так тихенько ми молилися.
– Чи до вас не чіплялась влада?
– Загалом то ні. Пам’ятаю, що раз тільки нас шарпали, коли ми написали листа в ЦК [Центральний Комітет] за ксьондза Яна Ольшанського. Приїхала до нас міліція, то шарпали потім. Я пам’ятаю, як мені сказали, щоб я явилась в райвиконком, чи куди – не пам’ятаю, то я цілу ніч плакала і молилась, тому що завтра потрібно туди іти і ще щось говорити, а я ж неграмотна, що я їм скажу. Але слава Богу, якось Бог допоміг.
– Чим ви займались?
– Ми молилися, переписували “Святі Години”, молитви різні, ґодзінки. Також писали, що таке., напр.,: що таке “Парцинкулюм” ну і т.д. а потім це тихенько роздавали людям. Також наші сестри працювали в костьолі, варили їсти, прибирали.
– Хто вам передав віру в Бога?
– Я це все винесла з дому, мене вчила мама. Ще малою записалася я в гурток “Коронка до Матері Божої Шкаплєжної”, пізніше записалася ще в гурток “Живий Розарій”, але це вже було за ксьондза Яна. То в нас була організована дівоча ружа [група “Живого Розарію”] і так ми ходили від одної до другої. [має на увазі хати тих, котрі належали до того гуртка і в котрих вони збиралися на молитовні зустрічі “Живого Розарію”] Також коли не можна було іти до костьолу, то ми в селі збирались в когось у хаті на молитву. У Великий піст то відправляли “Хресну Дорогу”, “Гіркі Жалі”. А на Різдво ходили колядувати. Пізніше на свята ми завжди ходили до каплички в Городок, і хоч не було ксьондза, ми молились самі, співали.
– Для чого ви молилися, що вам давала молитва?
– Для нас молитва була всім і, дякуючи їй, вірі в Бога, ми не постраждали. Ми адарували і адаруємо далі.
Я тепер все більше і більше хочу молитися, більше розарію, тому що я пізнала, що життя без молитви, без Бога – то не життя.
З магістерської праці о. Павла Гончарука